Іноді я забуваю тебе.
Іноді мені нестерпно без тебе.
Згадую твої божевільно прекрасні очі... Вони були для мене найкрасивішими, твої дотики були найніжнішими, а обійми такі теплі, що навіть на відстані завжди зігрівали мене. Твій голос, який досі лунає в моїй голові і від якого, при спогадах, пробігають "мурашки" по шкірі. Ти мій особистий камертон. Я запам'ятала всього тебе, кожний бажаний сантиметр душі і тіла.
Досить чекала і знову даремно...
А я ж просто хотіла бути поруч. Торкатися тебе ніжністю і відчувати пульсації твого серця.
Зараз відбувається реконструкція власних намірів.
Такі справи - це не математичні задачки. Все це є вище, складніше і болючіше за алгебру.
Та я ні про що не шкодую. Будь ласка, будь щасливим і посміхайся, зігрівай людей своєю посмішкою, яка колись зігрівала мене...
10/05/16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665190
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2016
автор: kosheleva.