Не треба! Хватить! Я уже не хочу
Промов обманних, революцій теж.
Навіщо йти зневіреним на площу
До олігархів, що не знають меж.
Хто там на площі заново пророчить?
Голодний син, Майдану чесний син,
Тих обіцянок слухати не хоче
І у борні не буде вже ні з ким.
А далі що? Примовкли прості люди.
Самодостатнім сходить з рук усе,
Несуть брехню з високої трибуни,
Ілюзіями тішачи себе.
Як сталося, що олігарх на троні?
На грейдері—це ще куди не йшло.
Я не держу портрета його в домі –
Панам вклонятись честю не дано.
Та нашім думам тісно у неволі,
Бо влада вже знеславила людей,
Що встояли в кривавому двобої
Заради щастя і життя дітей.
Вже котрий рік в саду квітують вишні,
Дурман свободи канув в забуття,
Вже пелюстки з дерев спадають тишком,
А жданого, майданного чортма.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665289
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.05.2016
автор: Г. Король