Ще з раннього дитинства памятаю,
Як кущ бузка розквітне у саду.
І як зозуля закує у гаю,
То я з батьками на парад іду.
Старенькі, сивочолі ветерани,
Із квітами шеренгами ідуть,
Ще зовсім свіжі їх старечі рани
І мабуть , ще не швидко заживуть.
Вони обороняли всю Вітчизну,
Під свистом куль і танками були,
Не дали нас захопити фашизму,
Не дали побувати у ярмі.
І знову, як весна прийшла розквітла,
Країна запалала у вогні,
І знову почалась запекла битва,
І очі в матерів сумні - сумні.
Ростила мати сина, доглядала,
А виріс, віддає його війні.
До себе все тулила, пригортала,
Довгенько, ще сиділа у вікні.
Зосталася матуся самотою,
І телефон не випускає з рук.
Синочок вже готується до бою,
Над хатою кружляє сумно крук.
І разом із сльозами й криком мами,
Кричить і плаче Україна вся.
Прощається навік вона з синами,
Розтоптана краса її уся.
Донбас перетворився на руїну,
Сльозами й кровю скроплена земля.
Та вірю відбудуєм ми країну,
Нехай лиш швидше скінчиться війна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665442
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.05.2016
автор: Лариса Василишина