Як, все забути? У серці – супрОтив!
Ні, - не забути мені,
Де твоїх вуст відчував ніжний дотик,
Наче в казковому сні...
Ще пам’ятаю зорю на світанні,
Де я сказав, що це – ти!
І твої очі... В яких я востаннє
Світом безмежним застиг...
Падає дощ у гарячі долоні,
Студить гаряче чоло.
І... Стугонить у напружених скронях:
«Може, цього – не було»?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665519
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2016
автор: Андрій Бабич