Люби мене! Кохай! Прошу тебе, благаю.
Потіш мій зболений до краю егоїзм.
Кохай мене… Одного… До відчАю,
До скреготу зубів та до щасливих сліз.
Кохай мене! Так… Божевільно і безкрає,
Коли я поруч і, коли у тебе вріс,
Люби мене, коли мене немає,
Коли кохання схоже на кривавий зріз.
Люби, коли тобі казатимуть – Даремно…
Люби мене удень, люби мене вночі,
Люби… Коли усе таке… Непевне,
Як серед мороку тремкий вогонь свічі.
Люби, коли сама казатимеш – Не треба
Фантомів, імітацій, все, мовляв, дарма…
Люби, коли на землю впаде небо,
Коли здається вже, що й виходу нема…
Люби мене! Кохай! Фізично й платонічно,
В хвилини радощів та в нападах жалю,
Люби мене! Мене одного… Вічно…
Бо саме так тебе… Одну тебе… Люблю…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665635
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2016
автор: Педро Гомес