Час лікує душі і страждання,
Він любов лікує й самоту...
Час стира образи ... та й кохання,
З болю забирає гостроту...
Я у нього крил молю й терпіння,
Аби знати , як же дальше жить...
Неспокійне це людське створіння,
Вміє ненавидіти й любить...
Бог вдихнув в Своє створіння душу,
Грані чемно точить ювелір...
Чом плоди я пожинати мушу
З того, що піднесли на гарнір ?
Дай же , Боже, і терпіння, й сили,
Аби час зумів мене зцілить...
Тим , що не зуміла і не вспіла...
Буду я щомиті дорожить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665771
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.05.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова