Боже, як смішно, чекати не бачивши зроду,
Посмішки тінь; чи почувши мелодії звуки,
Випити щастя до денця, як з келиха воду,
Що розлили з хвилюванням натруджені руки.
Боже, як смішно у дзеркалі вихід шукати.
Там лише вхід в Задзеркалля один і без тебе.
Хижий павук вже розвісив сріблясті канати
Стебел небачених квітів, та все-таки стебел.
Боже, як смішно до сліз та до крику німого,
Падати, склавшись удвоє, розбивши коліна.
Ти в Задзеркаллі не знайдеш, де виходи з нього,
Жевріє десь біля ніг, як разочок, - калина.
Боже, як смішно коралі на низку збирати,
Тануть в руках, як льодяники, ті намистини.
Чом же не рвуться прозорі, здавалось, канати?
Драпрі від болю, чи долі чергові хрестини?
13.05
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665822
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2016
автор: Ліна Ланська