Десь поміж мороком і забуттям, як у зелено-картатих власних віршах, ступаючи по волозі насичених легендами та напоєних сражданнями трав, зробила собі перепочинок. А потім – прокинулася...
Виринула із забуття – де я? І що наснилося?
Швидко подолала дистанцію «ранок-вечір»...
І, врешті, як нагорода за просякнутий домашнім клопотом день - жорстко
напружені м’язи, шепіт знемоги та сміх, як захист від болю.
Коротко в дзеркало:
- Я більше не можу!
...Колись мріяла створити щось дивне зі своїм життям, натомість любов зробила
це за неї...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2016
автор: Суботнє сонце