Давно, дуже давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло чимало років, як жив Сірко, і хоч його не стало, а слава його не пройшла, не пропала. Він був на ворогів страшний і немилостивий, а для свого народу — напроти, був дуже добрий.
Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а орда прочули про те та зразу й набігли на Січ, та й почали там хазяйнувати. Як хотіли, так і хазяйнували: усіх православних забрали та й повели в полон. Женуть їх, а вони, бідні, не хочуть йти та плачуть, та ридають так, що аж земля стогне. А ординці на плач не зважають та нагайками їх підганяють. Якось прочув про те кошовий Сірко. Зараз і кинувсь з козаками в погоню за ордою свій люд визволяти. Та летить, як птиця! Добіг близько до них, та бачить, що їх багато дуже, а козаків дуже мало, і давай хитрити: спинив свого коня та й гукнув до козаків:
— А стійте, братця, підождіть, не ворушіться!
Ті спинились, стоять, не ворушаться. Він тоді скочив з коня, дав його другому козакові, а сам — кувирдь! — та й зробився хортом і побіг до орди.. Ординці бачать — хорт, та красивий такий, дуже сподобавсь він їм. Узяли вони його, нагодували, приручили до себе. А як стали ті ординці оддихати, то той хорт поробив їм таке, що вони всі поснули. Тоді він назад, до козаків, та знов — кувирдь! — і знову зробивсь чоловіком.
Кинувсь тоді з козаками на них, усіх їх вирубав, а людей вернув назад, на городи.
Християни дуже подякували Сіркові та й пішли собі додому щасливо...
( Взято з інтернету)
Дяка від нас…
Легендарний кошовий, Сірко запорожців,
Він для них немов святий, глава переможців.
Пишуть різне про Сірка і про Україну,
Що беріг завжди свою землю і родину.
Мав стратегію свою, був завжди з народом,
Першим вирізнявсь в бою, грізний був в походах.
Йшов на хитрощі завжди, щоб спасти собрата,
А за ворога сліди, враз була розплата…
Пам’ятайте, діти час і Сірка довіку,
Що святу нам землю спас і був Чоловіком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665973
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2016
автор: Віталій Назарук