ВІН отримав звичайне запрошення
На весілля, до рідних кумів.
Наречена, знав, буде хорошою,
Хвилювавсь, одягнувсь, як зумів...
Не збирався дивитись на сторону -
Все давно уже склалося влад.
Не збиравсь ворушити настояне,
А, тим більш, оглядатись назад...
І ночами нічого не снилося,
Не верзлося й у вранішніх снах...
Але, раптом, душа розгубилася,
Де навіщось з"явилась ВОНА...
Так буває у віці поважному -
Оживе оте серце-жоства,
Хоч здавалося все вже розглаженим,
А, насправді, усяке бува...
Це той час, що вже сина одружено
І дочка вже була на порі.
Всі гуляння скінчились напружені
В балагані душнім у дворі...
Тут сім"я: і дружина, і діти -
Найдорожчі у світі сини,
Та не знав, де від сорому дітись,
Бо себе ВІН раптово змінив...
І хотів розірвать непомітно,
Щоб ні розпачу, а ні плачу,
Але доля вже ставила мітку -
Розлучала, а ВІН і не чув...
Із далекого краю з подругою
Це ВОНА поспішала туди,
Де і квіти, і"гірко" - для другої,
Де згадає своє, як завжди...
Чоловік, що полинув до вічності,
Не приїде - його вже нема...
І не те, що закована вірністю -
Просто так і лишилась... сама...
Зупинилося серце на відстані -
ВІН не бачить людей, а ВОНА
Перестала вже сипати іскрами -
І завмерла краса неземна...
Мов дощем ополоскані, зливою,
Де єдине - втекти по росі...
Й не були, мов, такими щасливими
Ще ніколи... Хай сліпнуть усі...
На заваді ні гості, ні вигуки
Вже не стануть ніколи... Мовчать
Не спроможні нічого вже вимовить,
Ні забуть, ні спочатку почать...
Наче сон, мов змонтоване відео,
Хай би хто їм хоч слово сказав
Чи довів до поважного відома,
Що ота недоречна сльоза...
Підсвідомно і не для освідчення,
Не таємно пішли до води,
Мов хотіли зректись того вічного,
Що чомусь завело їх сюди...
Народилась нелюдська потреба
І бажання якісь неземні...
Та навзаєм: "Мені це не треба,
Ні до чого цей клопіт мені...
І оті телефонні розмови,
Щоб аби тільки голос почуть -
Не потрібні від слова й до слова -
Наші ріки окремо течуть..."
Мабуть, музика тихо навіяла
Давні спомини чи каяття,
Бо ВОНА, от взяла й не повірила,
Хоч змінила спокійне життя...
І шашлик, і горілка до нього,
І у кума ломились столи,
Та не бачив ВІН більше нічого -
Цим коханням... себе запалив...
- - -
Бувальщина, свідки якої були вражені щирою іскрою вмить
народженого взаємного почуття двох незнайомих людей...
На щастя, в НЕЇ вистачило здорового глузду вчасно
зупинитись... Буває...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2016
автор: Наташа Марос