розпотлохати волосся немов сіно
та вилазити мурахами з її пор на обличчі
дихай но дихай
моє блідно голубовате тіло
чіпляйсь за шкіряні саквояжі
тремтячих будівель
розплющуй закриті тортури
майбутніх колінних чашечок
я звик до нерозуміння виплюскуватих мною слів
проте вони не бажають мовчати
а вам треба слухати слухати й слухати
розідріть власні вуха поширше та прибийте власні
стегна
цвяхами до сидінь в моїй аудиторії
мені потрібно лиш говорити й тікати від буття пліч опліч самим з собою я огидний огидне згнивше яблуко посеред ваших кліток та крісел
покотилось
завалялось під брудом чоботів 60х років опісля
її темних корінь у моїй кімнаті
ви мене розумієте?
розвішуй скріпки з моїми фотокартками
у власних звивинах мозку
будь ласка
мені потрібно лиш слухання
ваша плата мені це слухання слухання слухання
розідріть ваші вуха аби я міг бачити
як звідти виповзають
потворні істоти вашого я
виплюсніть усе блювотиння на чисті листки а4
та дихай но дихай
моє прекрасне тіло
мені не вистачає голосу аби
викласти вдосталь
моїх пошепків картатих онуків
я пробиваю кігтями горлянку
й отримую найяскравіший оргазм
й слухаю
як слухаєш ти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666066
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.05.2016
автор: Анна Невінська