Бережи свою душу від терня лукавого світу,
Не дозволь їй спіткнутись об гостре каміння гріхів,
Хай в душі світлим вогником правда нев’януча світить
У цій темряві зла і нещирих людських почуттів.
На палітрі життя все триває війна дня і ночі,
Бурно дні розмальовують душу у різні тони,
Часом серце здається в полон, і чекати не хоче,
Сонце падає в прірву – не хоче чекати весни.
І блукають, як тіні, по світу загублені душі,
Ті, що совість втопили в болоті земних насолод,
Ті, які своє власне життя необдумано рушать
І щодня потопають у вирі життєвих турбот.
Але час не стоїть, він летить уперед блискавично
Зупинитися б їм, доки душу не з’їв змій лихий,
І згадати про те, що людина у світі не вічна
Промине її час – і залишиться порох земний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666069
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.05.2016
автор: Юлія Л