я дивлюся – тендітная айстра
розплилась заграваючи в танці.
ні, не квітка – шедевр геніального майстра,
що сховав дивні чари у щічок рум’янці.
я дивлюся – і скло моїм видивом грає.
що я бачу – лиш, певно, душа розуміє,
я ж бо – ні, і це сердце безжалісно крає.
все дивлюся, і з відчаю розум дуріє...
хто ти – квітка, чи просто сама досконалість,
що хова ідеали в дзеркальних відбитках?
чи пробачиш ти погляду мого зухвалість?
але я не покаюся навіть при свідках,
і не зводячи очі гадатиму й далі,
що я бачу, й чи бачу це, чи ж може мрію...
ось до чого призводять здається б невдалі
такі фото. і я вже нічого не вдію...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666190
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2016
автор: Андрій Майоров