Колись я знала тебе …
Такого, як ти …
Таких не забувають, їх не можна забути. Вони залишаються на все життя і пронизують своєю присутністю кожну його хвилину.
Як теплий вітер, що голубить і лоскоче шию.
Як пустотливий травневий дощ, що пробуджує до життя і стікає теплими краплями по тілу, проникаючи в кожен закуток і вислизає з пальців, коли так відчайдушно хочеться його спіймати.
Він горнеться до тебе, як мокра сукня …
Як палке сонце, що цілує спраглі вуста.
Як зорі …
Як небо …
Як мить …
Як вічність …
Як ти сама …
І хочеться закрити очі і купатися в цих спогадах вічно, як в місячному сяйві, як в хвилях південного вітру. Бо він з тобою. Тут, і зараз, і завжди. І такий як ти. Не добрий, не злий, не ідеальний … Просто такий, як ти сама. Тільки він. І душа твоя відбивається в ньому, наче в дзеркалі, тільки навпаки. І тому так легко і важко з ним і без нього …
Я думала таких уже нема ...
Весь цей час я чекала на нього …
На тебе …
Я впізнала тебе …
З першого слова …
З першого подиху …
І перша думка, як смолоскип розпалює мозок : це він ! це він ? це ти ? І перший (останній) спогад …
І тому так легко, і страшно, і солодко–бажано до стукоту у скронях … До слабкості в ногах … До тремтіння у венах …
З ним …
З тобою …
( to be continued … I hope. )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666575
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2016
автор: CherOkee