Два роки йде війна,
Отримав лист від сина…
Лютує «сатана»!
Нізащо люди гинуть…
Неначебто, часи,
Згадали про минуле -
Церковні голоси
Довкілля сколихнули.
Два роки йде війна…
Де винного шукати?
Як звісточка сумна, -
Свічки у кожній хаті.
Де правду їм знайти?
За смерть з кого спитати?
На пагорбах – хрести…
Сумують батько й мати.
Два роки йде війна,
Життя в ціні упало.
Знов звістка! - Знов сумна,
Як вирок, пролунала…
Мов, начебто, часи
Зозуля повернула.
Лунають голоси,
З часів, що вже минули.
Юрій Слащов©17 травня 2016
Внутрішній стогін - це, як пісня-плач, бо кожен день боюся вмикати телевізора, там знову, та й знову клята статистика повідомляє про наших загиблих українцях. Може є, хто вже майже звиклий до цього, а я не можу. Це ж смерть, це вмерло чиєсь дитя, ріднесенька людина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666700
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.05.2016
автор: Юрий СЛАЩЕВ