14.05.16
Люди – бездумне стадо овець,
Яких вовки женуть у ліс,
Там у ж прийде їм кінець,
Бо пастухи бормочуть щось собі під ніс,
Замість того, щоб здійняти ґвалт.
О, ні! Ті, що бормочуть, - то ще сміливці,
Інші, взагалі, самі ведуть овець у ліс.
Паршиві пастухи щасливці,
Який нечистий вас так високо підніс?
Чи то Всевищого невдалий жарт?
Бо ж де взялося стільки пастухів брудних?
Вони безчестили своє звання
І вже не гірші тих овець дурних:
Їдять, щоб стати їжею і до спання.
А, по правді: чого ще треба?
Не відаю, чи доживу до тих часів,
Коли пастухи, навіть, з голими руками
Помчать до темних тих лісів
І кинуться в смертний бій з вовками,
Що вернути овець під блакитне чисте небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667063
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2016
автор: Назар Йордовський