Гойдає вітер дерево зелене,
А в мене крок лишається до скону.
Забули всі напевно вже про мене
І я самотньою лишилася без дому.
Блукаю вулицями, серце моє рветься,
Що я сама-без друзів, без рідні.
Життя те юне скоро обірветься
І буде добре мабуть аж тоді.
Вдихаю дим прокуреного бару,
А всі гріхи шткуються у ряд.
Сьогодні з тишиною я на пару
Весільний вибрала собі наряд.
У ньому не піду уже до шлюбу,
Бо не для цього я купила це вбрання,
У ньому бачу смерть лишень і згубу.
Укриє тіло завтра чорная земля.
Я попрощаюсь з сонцем і землею
І стану чорною гарячою смолою,
Повік не розлучатимусь із нею,
Ніхто із горя не заплаче наді мною.
Я думала, що сильна та даремно.
Я не змогла здолати страх гріха.
Тепер в душі так пусто і так темно,
Бо душу вкрав диявол, сатана.
(вересень 2005)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2016
автор: Lesja_Sivaeva_Zy