Кожного дня він садить свій літак.
в людському натовпі, темнішому за ніч
Свідомо - шукає знак,
Що її нема поміж облич.
Підсвідомо - він ще з нею.
Підсвідомо - він ще в ній.
Нема нікого - апогея.
Ти виконав обов'язок свій.
Вона ж виходить з електрички.
Такої львівської, як є у нас.
Вдивляє поглядом усі зустрічки.
А раптом він поверне час?
І на пероні побачить постать.
Невже це він? О, отче наш!
Та це лиш помста
Дурного серця
Яке ніколи не за буде вас.
Він візьме собі в дружини небо.
Його літак - це твердий дім.
А екіпаж - народ, що треба,
Перевести крізь сотні стін.
Під материнським оком космосу.
Летить той дім, летить свобода.
Для нього це - лише робота,
Він пізнає небес красу.
Її ж життя - суцільна заметіль.
То там, то тут, чого чекати?
Літає по ночах як міль,
Нічого вже не хоче знати.
Її любов помре, як ненароджене дитя
Вона його любила. Його ще не було.
Пішла полікувать собі життя.
А вбила душу. Зовсім ненароком вбила
І пройде час. Він стане вже пілотом.
Та підкорить небес любов.
Її зустріне в небі автостопом
І все повториться в них знов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667503
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2016
автор: #tenderness