Знаєте, багато хто йде сповідь,
І вони роблять це біля хреста,
Щоб зупинити всесвітню повінь,
Та будувати нові міста.
Я ж кричу на даху хмарочоса!
Я буквально буду ближче Бога,
Але дума моя стоголоса
Стоїть біля святого порогу.
Бо він вже спить у свому ліжку,
При чому летаргічним сном,
І скептицизм як мул завбільшки
Бере його у свій полон.
Вже водоспадом ллються сльози:
Зневіри, розпачу і побиття.
Він не чекав на такі прогнози.
Він не хотів боротись за життя.
Та поки що частка божих створінь
Просто вірить в його існування.
Світло буде перемагати тінь,
Залишаючи тільки мовчання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2016
автор: Станіслав Безмежний