Ой, чому, калино пишна,
низько похилилась,
чом, дівчино молодая,
тяжко зажурилась?
Не співаєш, не танцюєш
і жартів немає,
а на личку біленькому
усмішка не сяє?
Ой, сумная дівчинонька:
миленький далеко,
де над полем вітер віє
і летять лелеки.
Понад степом, що захитав
гострою травою,
десь там милий у окопі,
чи у танку знову?
А як звістку передасть
молодій дівчині,
звеселяє її серце,
як озветься милий.
Віє вітер понад полем,
калину хитає,
защебетав соловейко,
милого немає.
Цілу ніч йому над гаєм
дзвінко щебетати,
а молодій дівчиноньці
милого чекати.
Хитається калинонька,
росу з гілля губить,
озоветься її милий,
бо дівчину любить!
19.05.2016.
Фотографія із інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2016
автор: Светлана Борщ