Думи мої, думи…

Роки  проклали  шлях  у  ріднім  полі,  
Дніпро  пороги  б’є,  мов  звір  реве.  
А  ти  присів,  чекаєш  віри  в  слові  
В  країні  бій  і  знов  немає  волі,  
Та  човен  твій  не  тоне,  все  пливе.  

Візьми  мій  сум  і  думи  мої,  думи.  
Я  теж,  як  ти  і  вірив,  і  кохав.  
В  країні  бій.  Продажні  стали  люди.  
Чи  ти  зустрів  на  небі  слід  Іуди?  
Чи  він  тобі  всю  правду  розказав?  

Москаль  у  нас  копає  знов  криниці,  
Не  хоче  знать,  що  це  моя  земля!  
Кобзар  пропав  за  гратами  в’язниці,  
Бандура  впала,  струни  рве  вовчиця,  
У  ріднім  полі  виє  знов  війна.  

Послухай,  батьку,  хочу  помолитись,  
Тобі  сказати,  як  я  сплю  без  сна.  
В  країні  знов  літає  птах  неситий,  
Сидить  у  Раді  пан,  мов  цар  одітий,  
Паплюжить  мову,  п’є  її  до  дна.
   
Почуй,  Тарасе,  біль  і  мій  неспокій,  
Як  ріжуть  землю  рідну  на  шматки.  
Кобзар  пропав!  Злетів  у  небо  сокіл,  
І  Січ  горить,  і  вітер  віє  попіл,  
Пропало  все  у  посмішці  війни.  

Роки  лишають  слід  у  чистім  полі.  
Чому  не  можем  ми  до  них  дійти?  
Старий  Дніпро  -  початок  тої  долі.  
Рятуйте,  люди,  віру,  силу  волі!  
Повірте  в  те,  що  зацвітуть  сади!
05.03.2016

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667884
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.05.2016
автор: Валерій Хлонь