Всесвітня платівка ще бій не програла:
в макітру пересічного манекена
вмонтована власна людинопрограма –
рішуча, різка, педантична німкеня.
Без неї заклякне знеструмлений пластик.
Обм'якне скелет, обважніють повіки.
І пластирем
вето на рухи накласти
поквапляться білохалатні кобіти.
Ввімкнеться ж вона – загудуть коліщатка.
І знов персонажі музичної скриньки,
за примхою драми, в гонитві за щастям,
з аорт випускають бенгальські іскринки.
Лялькам по театрах усе б терендіти
(повчання й дебати намащено медом) –
під рев
планетарних
волинки й трембіти
всі снять правотою із префіксом недо-.
Хай марять, наївні, червоні від крику,
доводять на пальцях, строкатими мовами.
Гіршою прикрістю став би
відкритий
секрет:
кожен з речників
запрограмований.
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2016
автор: Олександр Обрій