Ось так, проходять дні і ночі,
Де я, - неначе сам не свій!
Хотілось би, розплющить очі...
Та, так боюсь, що поруч – Вій!
Збісилося усе довкола!
Вбиває все, чим я живу!
Ні... Вже не плачу я. Реву,
Гірким «насолодившись» болем...
Та, все ж, - у далині високій
Я бачу праведну зорю.
Їй буду вірити, - допоки
І сам свічею відгорю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667951
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.05.2016
автор: Андрій Бабич