[img]http://anywalls.com/pic/201404/640x480/anywalls.com-75891.jpg[/img]
[i]Лесі Г.[/i]
Дівчино із волоссям, як жито вигріте,
Очі твої – глибини, пірнеш – і все!..
Стільки краси в тобі, що нараз не звидіти,
Хвиля підхопить тіло і понесе.
Але чому стриножене серце втомою,
Смуток захмарив світле твоє чоло?
Знаю, нелегко крапку зробити комою,
Шибку промерзлу вибавити теплом…
Знаю, життя – не мед, і не всім однаково
Вділить воно фортуни і талану…
Але скажи мені: ну, хіба не знаково
Те, що в собі плекаєш живу весну?
Те, що вона ще чиста й така неторкана,
Цвіт її пишний чо́біт не толочив.
Грає роса на сонці, бринить пацьорками!
Серце твоє, мов скринька, що повна див!
Світла твого не випити, чуєш, Янголе?
Сумнів тебе пригнічує, знай, дарма:
Там, де штукарство, світ обростає рангами,
Там, де талант – там місця борні нема.
Благо велике – бути комусь потрібною
В миті важливі, в радощах і в журбі.
Знаєш, найбільше важить лишатись вірною
Са́ме собі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668088
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2016
автор: Наталя Данилюк