палає Везувій,
везу вій вози -
за криті запонки
закрив жалюзі́.
і жа́лю зіниці -
синиці голодні,
із тисяч небесних -
в пергаментні сотні.
і вії у во́зі -
на продаж, в оренду -
закрити щоб очі,
сховати мерзенну
гнітючу потвору -
по двору витає -
вітає, сміється,
питає: "Ви та́м є?
Ви ще там живете?
В мені не зогнили?"
Потворні джерела
судинами в брили
врізаються гостро,
дерева всихають,
потвора - надія -
пророк то Ісайя,
пророчить месію,
месій же багато,
у світі засівів
пророчих вже зжато
незлічену кількість,
на цю безлімітність
засаджено злого
паро́стки досвітні.
палає Везувій,
натягую вії
на очі, що точе
тінь світла-повії.
німі сантиметри,
і милі, й версти,
злягають на щоки,
у тих віях - ти.
я ними закрию
собі світу скроню
з потворами злими,
і но́вий - без - скрою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668388
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.05.2016
автор: Мио Гроцкий