Не завжди самота приносить спокій,
Не завжди колискова заколише,
Не завжди скажеш скільки комусь років!
Лишень тому, що він «на ладан дише ».
На самоті сумуєш, бо забутий,
І спокій твій стає тобі тюрмою,
То ж молишся, щоб Господа почути,
Розмова надоїла зі собою.
Заслухаєшся в пісню і сон змориш,
Слова зайдуть у душу й розтривожать ,
Дитинство призабуте зі сну збудиш,
І гіркоту словесну лиш помножать.
Не вгадуй роки, це земний рахунок,
Душі вони ніколи не міняють,
Скільки б не жив, це Господа дарунок,
Роки земні, а душі воскресають!
Думки, думки, горобчики безкрилі.
Притихли ,геть зіщулились, змарніли,
Без сну лежать, тяжкі такі, мов брила.
Чомусь мовчать ,чи в самоті згоріли?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668753
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2016
автор: горлиця