Холодні залізничні колії
Проклали поміж нами шлях.
Тихо квіти магнолії
Летять за вітром, мов птах.
Завжди блакитні вагони,
Знайомий давно провідник.
Пронизливо крячуть ворони.
Куди ти спішиш, мандрівник?
Прислонившись до свого вікна,
Ненароком ти пустиш сльозу.
Ти знаєш, не твоя вина,
Що літо нам грає грозу.
Попросиш в знайомого теплого чаю,
Все ще дивлячись у вікно.
Там поле пшеничне зовсім без краю
Й початку не видно вже досить давно.
Великий, просторий і людний вокзал.
Та лиць тут знайомих немає.
І ніжно, так ніжно у спину кинджал.
Ти скажеш собі:《Так буває.》
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668916
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.05.2016
автор: Чудна Пташина