Тихенько йде старечою ходою.
Ох, час біжить, вона уже не та…
Раніше ж, як була ще молодою,
Їй швидко підкорялась висота.
Недовго вже… Ще пагорб… а за ним…
Так кожний день іде старенька мати
Зустрітися, щоб з сином із своїм,
І про свої всі біди розказати.
Вона іде крізь вир кривавих війн…
Тих війн, де люди ділять гроші, владу.
Де всі поділені на «свій» або « не свій»
Де людська совість дихає на ладан.
І світу байдуже… Вона осиротіла…
Світ розстріляв і поховав їй душу…
Болять кістки, ламає, ниє тіло.
А вона йде і шепче: «Мушу, мушу»
Ну ось, прийшла стражденна, бідна мати.
В очах від сліз таких пекучих - блиск.
- Синочку мій, хоробрий мій солдате!
Й тепло відчула крізь холодний обеліск.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669033
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.05.2016
автор: Валентина Курило