Давно вже не діти,
Навчились брехати.
Навчились кричати,
Коли треба мовчати.
Мовчимо, коли серце
Бажає криком
волати.
Прагнемо вужем
прослизнути,
Крізь природнії
ґрати.
Долею бавитись,
За іграшку мати.
Маєм за ліпше
в полі чистім
Кров"ю стікати,
Ніж собі самому
Правду казати.
То камінь наш батько,
А смерть -
наша мати.
30.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669158
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.05.2016
автор: Святослав_