Дощі перемішалися із спекою,
Неначе сльози Небо тихо ллє.
Боїться, що думками недалекими
Ми втратимо щось вартісне своє.
Що ми забули про важливі істини,
Не бачимо потрібного чогось;
А суєта в кутку тихенько їстиме
Будення, що з життям переплелось.
Боїться Небо, що цю землю спалює
Шалене Сонце - теплоти пастух.
А ми з усього цього помічаємо
Лиш алергічний із тополі пух.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669275
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.05.2016
автор: Куліш Анатолій