Ти сидиш у космонавтській позі посеред людної площі.
Ти з надією чекаєш сонячного удару,
бо липень, бо жодного дерева.
Тим більше, перехожим не до тебе: ти не в офісі - то, значить, безробітна.
А безробітних традиційно оминають, маючи їх за небезпечних.
Сьогодні тобі нарешті має пощастити.
Та сонце раптом ховається за хмару - і там собі тихо хіхікає:
Живи, суко, ти ще не відпрацювала свій аванс.
Треба дотягти до тридцяти,
щоб бачити різницю між людожерами і просто голодними.
Треба розміняти четвертий десяток,
щоб засвоїти цю банальщину:
Найдорожчий подарунок коханого -
лишатися живим та неушкодженим.
Треба...
Сонце переможно визирає з-за хмари:
воно таки тебе вмовило.
І тільки ти знаєш: тебе вмовило не сонце,
В тебе просто три пропущених дзвінки від людини,
Для якої ти вже наготувала чотири бордові троянди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669329
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.05.2016
автор: Олександра Малаш