у нас все кльово - нас немає...
два слова й розум зависа -
і жодним рухом не відповідає
тіло...
яка краса? про що йде мова,
коли з пісочниць виміта
холодний вітер курявою друзів?
хоча чи друзів, якщо їх нема...
і не самотність - лише втома...
на дотик шкіри шовк - папір,
згортаючись в клубок сухотний,
летить в сміття годин...
квадратних метрів сірникова стружка,
байдужий вишкір свічок із квартир...
чомусь в дитинство повертає гузно,
коли один;
коли відлуння стомлене осяде
вузькоколійками парадних ліфтових,
я не сподобаюсь окремим твоїм друзям-
чого брехати?- майже всім...
і нас не буде: вітер вимітає
брудним совком попід паркан пісок...
нас не було, повір, я точно знаю:
ми загубились в вихорі піщин...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2016
автор: Андрій Люпин