Там, де річка бігла-вигиналась,
Лебедина пара там купалась,
І біліли крила й довгі шиї…
Лебідь мав лебідку… за дружину.
Та, мов грім з ясного вдарив неба,
Новина: ізник коханий лебідь…
Голову лебідка опустила,
Пару відшукати всіх просила.
Плакала вона – губила сльози:
Жити ж як їй, скоро вже й морози?
І мовчали води, срібно-сині,
Що нема… живого птаха-сина…
Плавала лебідка й голосила,
Сили жити в Господа просила,
В небеса знялася й там… тужила,
Адже нічия вона дружина…
Склала раптом птаха крила, білі,
Сльози із очей уже не бігли,
Каменем упала… в чисту воду,
Долю поховала й пишну вроду.
Там, де річка бігла-вигиналась,
Пара лебедина… не купалась…
В пам’яті води – щасливі очі
І сліди кохання тут щоночі.
В даль, у сиву, бігла річка синя,
Шепотіла про кохання сильне…
У бентезі берег і водиця…
Так кохає тільки лебедиця...
21.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)