З ниток дощів полотна осінь тче,
Шукає в них рятунку від ознобу.
Платок із хмар напнувши до очей,
По літові доношує жалобу,
Як безутішна в розпачі вдова,
Котра занадто пізно зрозуміла,
Що втратила, якого божества
Лишилась, і яка ласкава сила
У спадок діставалась їй колись,
У пору молоду від мужа-літа,
Та з вітром, захмелівши, розмели
Все, що могло утішити й зігріти.
Тепер сидить недужа і стара,
Скуйовджена, як птаха, що линяє.
Уже посповідатися пора б,
Але нікого в душу не пускає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669875
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2016
автор: Ніна Багата