Нам білим цвітом вишня устеляла
дорогу, що в майбутнє нас вела.
Гірку сльозу там Прип'ять утирала.
Бо залишалася в минулому одна.
У тій сльозі ні стогону, ні крику.
Гула земля - нечутно спопеляв
її вогонь той лютий-лютий, дикий.
А білий цвіт дорогу нам встеляв.
Цвіла весна... мов Прип'ять-наречена
зібралася нарешті до вінця.
Вона ж за нами закривала двері.
Проте відкритими залишила серця.
Яка ж гірка її сльоза й нестерпний
Той біль в очах, нечутний серця крик.
Так назавжди нас Прип'ять проводжала,
Прийнявши на себе наш тяжкий гріх.
Цвіте весна, як і тоді, так гарно.
І хоч минуло вже багато літ.
Я й досі бачу нашу рідну Прип'ять,
що розсипає нам під ноги цвіт...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670050
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.06.2016
автор: Надія Башинська