Стрічало літечко осінь,
Молилось її красі
І вересню ноги босі
Купало в святій росі.
Метелики ще літали,
Слід сонечка – на воді,
Вони чомусь не сідали,
Хоч їм очерет радів.
І дивно верба тремтіла –
Сама була не своя,
Мов виплакатись хотіла –
Обставини не велять.
Тут річечка із журбою
Повінчана бігла в даль.
Стогнав солдат під вербою,
Той звук понесла вода.
А вечір коли розправив
Плечища свої вгорі,
На коренях, на корявих
Бійця він тоді стеріг.
Лиш ніч привела до нього
Людей двох, немолодих,
Що перев’язали ногу,
Напитись дали води.
Й зрадів Донець недвозначно,
Бо ж люди були людьми;
Й вербі вже тепер не лячно:
В тих душах нема зими.
19.12.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670165
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 04.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)