Очі твої – що небес голубінь,
Квітко, нектаром, що зманює,
Ніжна ти наша із літа теплінь,
Сонце – що ранки запалює.
Сенс наш єдиний, дарунок небес,
Гавань, затишній надійності,
І небайдужість всіх наших чудес,
Ти, нам – скарбниця і цінності.
Доньці Оксані: з цілющих джерел,
З вранішніх крапель, що росами
Збігли у серце прижовклих стебел
Й тихо тремтять перед косами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2016
автор: Микола Поділля