(Продовження)
Вона йшла вулицею, жваво оминаючи перехожих, і, згадуючи всю їхню бесіду, думала: чи правильно зробила, що сама назвала дату його візиту (такого офіційного)? Чи правильно, щоб вони прийшли на Дмитрія?.. Але чому ні? В селі буде багато чужих людей в цей день, якщо з того сватання нічого не вийде - були храмові та й були.
Їй було приємно, весело і боязко одночасно. Як то все має бути? Вже більш ніж переконана в тому, що ніякої дружини немає і не було, довіритись йому повністю і беззаперечно все ж не могла.
Так, з цим розібралася, - думала дівчина, - тепер: як сказати мамі та сестрі. Маруся сташа майже на два роки - незаміжня і не зустрічається ні з ким. Як вона сприйме таку інформацію? Їй, певно, буде це неприємно. Як то так сказати, щоб не образити сестру?
За цими думками Ольга не помітила, як опинилася вже майже на своїй вулиці. Всю дорогу (тролейбус, поїзд) вона була, ніби, на автопілоті.
Ось уже й хвіртка, ще кілька кроків - двері до хати...
Мама порається на кухні, Маруся щось в"яже, тата, як завжди, немає дома, братів теж ще десь носить. В хаті тихо.
- Що то буде зараз, з її приходом? - думає дівчина, роздягаючись в коридорі.
- О, прийшла нарешті - кричить мама, почувши з кухні її шарудіння. - Ніч надворі, завтра до роботи. Скільки будеш ходити ночами?
- Була в лікарні, у Петра, - заходячи в кухню спокійно вимовляє Ольга, а всередині їй усе аж палало від хвилювання..
- Боже, що за дурна дівка! - кричить мама. - Чого ти туди носишся? То файно отакої напрошуватися до парубка?
- Та не файно, але йому там важко і годують погано. - понуро відповідає дівчина, а в голові крутиться тільки одне: як сказати?.. Ну як? Як? Як?.. І тут, ніби хвиля, така свіжа, непереборна пружно підняла її разом з усіма пересторогами, переживаннями, сумнівами і похмурими думками та понесла десь далеко, у краще майбутнє, туди, де немає нічого поганого і непристойного, де не підозрюють у всіляких дурницях, поганих поступках та гріхах, де не потрібно оправдовуватись в тому, чого навіть не думаєш скоїти.
- На Дмитрія Петро приїде з батьками на злагоду. - вимовила чітко, твердо і, з полегшенням, широко усміхнулася.
У мами, від несподіванки, видовжилося обличчя й опустилися руки, Маруся, кинувши своє плетіння, поспішила мерщій до кухні. Клубки ниток, упавши на підлогу, перечепилися їй за ноги, порозкочувалися по всій хаті. Вона похапцем пробувала їх зібрати докупи, та не витримавши тієї плутанини шпурнула то все до підлоги і майже закричала:
- Як на злагоду? А його жінка?
- Що ще за жінка? - не зрозуміла мама.
- Немає ніякої жінки - пробувала вставити слово Ольга в той гармидер, який починався в хаті, але то вже було марно. Маруся переказувала всі балачки, котрими повнилась фабрика, а в мами тільки розширювалися очі і каструлі в її руках гриміли все голосніше.
Ольга вийшла з кухні, зачинила двері, щоб не чути того всього і голодна лягла спати, скрутившись калачиком на своєму ліжку.
- Непоганий день видався сьогодні - думала вона засинаючи - багатий на емоції.
Далі буде....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670353
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2016
автор: Корніївна