І хміль-ручай твого волосся,
І вир цілунків, і політ
У трепет огняний…
Збулося
Те, що не меркне поміж літ.
Те, що дарує серцю квітні,
І у натхненні не згаса,
А залишає теплі, світлі
Нам почуття, в яких – краса!
У них, у справжніх, сяйво вроди,
Чар доторків і тайна двох…
Щедрот немало у природи,
Але любов приносить Бог.
29.05.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670475
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2016
автор: Вячеслав Романовський