Над червоними квітами маку вирують бджоли. По три, по чотири залітають в одну квітку. Гудіння таке, ніби стоїш біля вулика.
Який ажіотаж! Чому?
Здається, мак не відрізняється приємним ароматом. Може, я забула? Понюхаю ще.
Не дуже приємний запах: гіркувато - холодний, непривітний. Не думаю, що він може так сильно вабити комах.
Колір? Так, у ньому пристрасть, життя, горіння! Дивовижно яскрава квітка. Навіть, якщо ростиме один кущик, - все одно не загубиться у заростях, буде помітним. До такої краси хочеться доторкнтися, бути разом з нею. Ось і я не можу повиривати мак на городі. Хоч і бур'ян, але ж неймовірно красивий.
А може, секрет такої пристраті бджілок до маку в його знеболювальній, снодійній, опіумній силі?
Чим же так приваблює мак натруджених бджіл? Чому вони так спрагло припадають до чорних таємничих серцевинок? Невже їм від маку потрібне те, що й людям - стомившись від важких трудоднів, щоденного бігу по колу - причаститися до краси, навіть якщо вона і має гіркуватий присмак, і забутися, потонувши у насолоді?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670498
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 05.06.2016
автор: Мирослава Жар