Звичайний день. Звичайні люди
У віддзеркаллі вуличних вогнів
Навколо тільки біль, та ще осуда,
Людський гарячий, щирий гнів.
Ми звикли нити та таїти злізть,
Натомість вільно не літати
Ми звикли: «що не день – погана вість»,
Натомість зло від себе відпускати
Ми кажемо, що надзвичайно сильні,
Та течемо від грому й чорних хмар
Ми так ховаєм іскри божевілля
Неначе ваду, болісний тягар
Ми ніби зроблені з поганої пластмасси
Ми боїмося власних сильних мрій
Ми робим все, аби як сіра масса
Ступати рівно й не ламати стрій
Та є ще інші. Надзвичайні, щирі.
Що не бояться осудів й образ
На них кидаються, немов вампіри
«Нормальні» люди з перших фраз.
За ними перемога, я це знаю!
Вони несуть любов у темний світ
Вони ідуть на подвиг, не тікають
Вони зламають злості інших гніт!
Вони утомлені, проте завжди щасливі.
Їх очі – вільне море із надій.
Ось Люди справжні: сильні, хоч вразливі,
Що кожен день ідуть за світ у бій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670642
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.06.2016
автор: Анна Мокра