[i]Неначе треба майже померти, щоб тебе полюбили. Неначе треба зависнути на самому краю, щоб тебе врятували.[/i]
[b]Чак Паланік[/b]
А ще можна кричати, аби бути почутим,
І лізти в обличчя - бути побаченим.
Ввести кубик до вени, щоби відчути,
Набити тату - віднайти їхнє значення.
Зламати кілька кісток, аби щось зрослося,
Щоб відпустило - увійти в передоз.
Втонути в ріці, щоби вспливти вдалося,
Відгадати погоду, прочитавши прогноз.
Та навіщо ось так? В чому схований сенс?
Адже вартість всього упада до нуля.
Також, до мізеру йде інтерес,
Отримати щось це ідея твоя.
А раніше закохувались ми раптово,
І рятували випадком та вчасно.
Дослухались до шепоту знову-і-знову,
Звертали увагу не лише на мудацтво.
Відчували самі без допінгування,
Фразу сперш розуміли, потім в мізки вкладали.
І зросталось завжди й відпускало востаннє,
Та і з дна власним хистом спливали.
І прогнози чи вдалі, а чи помилкові,
Ми робили самі, самі й помилялись.
Та зараз замкнулись в порочному колі:
"Коли щось отримати ви [u]не намагались[/u]?"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670810
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.06.2016
автор: Терпкий Післясмак