Шлях на Голгофу Василя Стуса

[u](Пам’яті    поета,    перекладача,    прозаїка,    правозахисника,    котрий    помер    4.09.1985.    від    голоду    як    протесту      в    таборі      ВС-389/36-1    біля    с.Кучино    (Чусовський    р-н,    Пермський    край    РРФСР).    Перепоховання    дозволили    тільки    через    4  роки    (1989р.),    коли    закінчився    термін    ув’язнення.    Могила    поета    на    Байковому    цвинтарі    у    Києві).[/u]

Зростав    поміж    тих    роботяг-шахтарів,
Що    славили    край    Донецький,
Пізнав    за    життя    «дикий    рай»    таборів,
Тавро    політв’язня    здобув    і…    згорів…
Законно?    
 –  Ні!      «По-совєцкі»  .

У    пам’яті    Сталіно    завжди    беріг:
Зростав    на    землі    ж    Донецькій,
Де    дух    українства    вже    перегорів…
І    стислось    юначе    серце,
А    в    ньому    –    одна    доброта    і    любов,
І    пісня…    Всього    –    по    вінця.
Вони    шліфували    з    дитинства,    либонь,
Поета,    борця,    вкраїнця.

Дорогою    правди    пішов    він    у    світ
І    мудрість,    мов    жито,    сіяв,
Донеччини    це    той    нев’янучий    квіт,
Що    знав,    чим    живе    Росія.
Свій    хрест,    надважкий,    він    поклав    на    плече
Й    народ    став    будити    словом,
Не    схожим    з    гірким    удовиним    плачем    –
Ламало    воно    основи
Системи,    де    правила    бал    КДБ,
Й    міліція    –    на    підхваті,
Коли    без    вини    забирали    тебе
Нікчеми    у    рідній    хаті.

Свою    Україну,    як    неньку,    любив,
Як    міг,    наближав    свободу,
І    з    пермського    табору    словом    будив
Позбутись    ярма.    
З    народу
Він    вийшов      і    в    таборі    в    сорок    сім    літ,
Вступивши    у    бій    нерівний,
Не    впав,    а    піднявся,    почув    аби    світ,
Що    був    Україні    вірний.
Комфорту    не    мав    він    і    мертвий    в    землі,
Де    долі    людські    ламались,
І    дух    його    звідти    народу    звелів,
Щоби    в    Україні    сховали.

Важким    і    тривалим    поета    був    шлях
У    рідні    місця    –    додому,
Й    стотисячний    мітинг    в    столиці    закляк,
Як    хрест    підняли    святому.*
Душа    його    й    зараз    на    передовій    –
І    слово    його    –    у    битві.
І    перш,    ніж    війни    зупинить    буревій,
Вчить    землю    свою    любити!
4.06.2016.
*тут    мається    на    увазі    Василь    Стус.

Ганна    Верес    (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671187
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)