Вбрались ниви в зелені бушлати,
застебнулись на гудзики квітів.
Весно, березні всі обійшла ти,
віддалася ж – травневому вітру!
Закосичує травень ріллю.
Байдикують стежки незарошені.
Росам виллю свій сум, переллю,
не очікуючи на запрошення.
Ваблять скошені трави, як мавки,
пряним зіллям степи заколисують;
ніби стайні, осипані маком,
що принаджують відьом із Лисої.
Ген, титани – ватага копиць –
підставляють рамена і голови.
Мить – і небо підперли стовпи.
Крок – і тиша розходиться колами.
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671501
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.06.2016
автор: Олександр Обрій