Захворіли стіни на самотність,
Заболіла часу незворотність.
Тисячі проходять без упину,
А самотність ... вперто – на картину.
І немає слів для них і ліків,
Павутинням сплутала по лікті.
І нема цілющого бальзаму
На таку болючу дуже рану.
І на шибки кинула проміння
Свого суму. Що ж ти за створіння?
Тіні розпустила аж до стелі,
Гірше всамотила, ніж в пустелі.
Захворіли стіни на самотність...
Об’являю бій тобі, пустотність!
Моя зброя – аркуш й мудра ручка,
Це – моя із долею обручка.
Маю я тобі ... таке сказати!
Доведеться вуха затуляти!
Геть! Тобі скажу, лиха самотність!
Ти – ніхто! Якась собі відносність!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671560
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.06.2016
автор: Шостацька Людмила