Були часи, коли люди вірили в те, що з Неба на Землю спускається щаслива дорога, і замкнена вона "Небесними воротами". Саме через ті "ворота" і приходить весела, щедра богиня Весни Лада - богиня радості і краси. Приходить у супроводі пташиного співу, при громі та блискавці, при дрібен - дощику.
Люди любили Весну, бо з її приходом все "живе" і "неживе" оживало. Вони зустрічали її веснянками і гаївками, тішились перемогою тепла над холодом, світла над темрявою, добра над злом....
Тільки й чути дівочі голоси:
Благослови, мати,
Ой, мати Лада, мати,
Весну закликати...
То в "Подоляночку" грають, то "Кривого танця" ведуть. Настала черга "водити" і "Вербовую дощечку". Цю гаївку дівчата дуже любили, адже вірили, що пестливий легінь - вітерець Вітруйко принесе їм з "води" по "вербовій кладочці" щасливе подружнє життя".
Вербовая дощечка, дощечка,
Ходить по ній Насточка, Насточка...
Аж ось прилетів легінь - вітерець та й говорить:
- Не принесу я вам майбутню долю, щасливеподружнє життя. Володар темного підземелля Барбагор вирішив помститися людям за те, що поклонялися не йому, а богині Весни Ладі, викрав усіх чоловіків, злими чарами позбавив їх сили, щоб рід людський знищити. Омивається земля слізьми. І бачить все те з небес Сварожич - Сонечко, не хоче пускати на землю свою доньку Ладу.
- Допоможи мені, Вітруйку, знайти під землею Барбагора і врятувати чоловіків, - почувся голос дівчини Насті. - Серед них і мій коханий Іванко. А без нього немає мені життя.
- Смілива ти дівчина, Насте. А чи знаєш ти, що дорога в підземелля лежить через ліс, і пройти його потрібно, жодного разу не озирнувшись?
- Я спробую. Я нічого не боюсь.
- Що ж, візьми ось цю "вербову дощечку" - це все чим я можу тобі допомогти.
Подякувала Настя Вітруйку, попрощалася з подружками та й пішла.
Настала ніч. Розкричалися на всі голоси лихі сили, завивають, ламають віття дерев, а Насточка для хоробрості веснянку співає:
" Ішли дівчата Шума заплітати..."
Аж раптом перед її очима постав великий хижий звір. Хотілось Насті втекти, але згадала Вітруйкові слова : "Не обертайся". Тоді вона просто прижмурила очі, а як їх розплющила, то побачила, що звір зник, а перед нею стоїть гарний юнак.
- Хто ти? - запитала дівчина.
- Я Шум, добрий дух цього лісу. Не кожному дано мене побачити. Та ти добра і смілива дівчина. Знаю я про вашу біду, та і моя - не менша:якщо на землю не прийде Весна, то потімне настане Літо, а значить в лісі не розквітне вогнена квітка щастя - папороть. Я допоможу тобі, а ти і мені цим допоможеш. Візьми ось це горнятко з водою лісових струмочків. Напоїш нею юнаків - сили до них і повернуться. А це чарівне зілля називають розрив - травою, сік у неї такий, що будь - які замки відчиняє, будь - які кайдани перериває...
Подякувала Настя Шуму і пішла далі. Коли це бачить - галявина, а на ній квіти ростуть, і усіх рівно по одній.
- Зірви квітку "сон - трави", - почувся дівчині незнайомий жіночий голос.
- Хто це зі мною розмовляє?
- Я Деметра, богиня землі. Лише з квіткою " сон - трави" подолаєш Барбагора. Поспішай!
Зірвала Настя квітку, подякувала і пішла до " підземних воріт". Доторкнулася до замка розрив - травою - двері і відчинилися. Ввійшла вона всередину, коли це бачить - підземна річка тече. Хотіла Насточка по вербовій кладочці на інший бік перейти, а кладочка обернулась човником. Стала Настя у човник - і понесла її течія прямо у володіння Барбагора. Побачив Барбагор Настю і зрадів. - Будеш мені за дружину і народиш купу дітлахів, щоб вони підкорялись лише мені. І весь світ - лише мені!
- Добре, стану я твоєю дружиною, та дозволь спочатку з земляками попрощатися, земною водицею напоїти востаннє,-пішла на хитрість Настя.
- Що ж, напувай, та швидше....
Напоїла Настя юнаків - сили до них і повернулися, та кайдани все ж ніяк не розірвати людською силою. Згадала Настя про розрив - траву, доторкнулась до кайданів, ті і розсипались.
Розгнівався Барбагор на Настю, хотів усіх знищити. Та кинулись у бій з володарем підземелля юнаки. Бились, бились, а здолати не можуть. Згадала тоді Настя про "сон - траву", взяла і хлюпнула росою з квітки прямо Барбагору в очі, той і перетворився на каміння, яке люди потім стали називати вугіллям...
Повернулась до людей радість, святкують перемогу добра над злом, веснянки співають. Почула спів Лада, розкрилися "Небесні ворота", зійшла вона по "калиновому мосту", принесла Деметрі весняні дарунки... А Вітруйко - вітерець приніс кожному його майбутню долю. Настя з Іванком одружилися, і Шум подарував їм у Купальську ніч вогнену квітку папороті на щастя.
А веснянки звучать і тепер - від Благовіщення аж до Зелених свят.Буває, що бабця Зима починає заздрити красуні Ладі і направляє лютувати Віхолу, чи хлопця- Сніговія снігу підкинути з снігової хмари просить...Та все це даремно. Ніщо вже не зупинить прихід Весни.
Тетяна Купрій, 2002.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2016
автор: Тетяна Купрій - Кримчук