Думи мої, сіромахи,
сумно мені з вами.
В синє небо ніби птахи
линете з роками.
Усе далі, усе вище,
вже й за небокраєм.
Я мандрую, вітер свище,
то пеклом, то раєм.
Над землею підіймуся,
полечу за хмари.
У безодню задивлюся,
де горять Стожари.
Подивлюсь на Україну,
на її простори.
Пригадаю ту картину,
де поля і гори.
Де лани широкополі,
де Дніпро і кручі.
Знов шукаю щастя-долі,
знов реве ревучий.
Знову треба рвать кайдани
і кропити кров‘ю…
Думи мої полум‘яні
навпіл із любов‘ю.
Бо другая половина –
то лиш лють безмежна.
Не була ще Батьківщина
дійсно незалежна.
Незалежна від підлоти,
від царя і свити.
Ой ще стільки нам роботи
потрібно зробити!..
Ще прийдеться козаченьки
долю боронити.
Визволяти рідну Неньку
від вампірів ситих.
Ще нам стануть у пригоді
наші шаблі гострі.
Доведеться при нагоді
завітати в гості.
Завітати і спитати,
скільки ж можна красти,
доки будуть жирувати
гади ті мордасті!
Бо не гоже й нашим дітям
це ярмо тягнути.
Завітаєм й позриваєм
ярма всі і пута.
Станем браття ми стіною
за нашу державу.
Як один підем до бою
за козацьку славу!
11.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671694
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.06.2016
автор: Олександр Мачула