От скажи мені, будь дуже ласкава,
де ти набралась стільки отого жалю?
Він же тебе не жаліє. Він же тебе не кохає...
Тебе кожну ніч навиворіт вивертає.
Щоб ти молилась, щоб ти кричала.
Де ти скільки взяла того клятого жалю ?
Він же щодня на ребрах тобі танцює,
Під ботинком хряптять тоненько кістки.
Він же тебе не жаліє й ні краплі не любить,
Нащо той жаль, що рве тебе на шматки ?
Де ти взяла ті холодні і гострі ноти,
Що ріжуть пальці струною до м'яса ?
Ти проміняла на жаль свою мрію і цноту,
Ти проміняла на жаль свого рудого пегаса.
Скажи мені, то де ж ти жалю набралась ?
Він увійшов в твої груди разом з вином ?
Я знаю, лебідко, як ти плакала і намагалась
Його забути. Простити, те що Йому все одно.
Знаю, що жаль — то всього лише осад.
Попіл цигарки, патьоки на пляшці вина.
Знаю, що жаль — це біль, коли ти гола і боса,
Під ковдрою вголос ридаєш сама.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2016
автор: Олька Оленька