І я б хотіла з тобою говорити,
Мабуть, ще й до самої пізньої ночі,
Ніби ми трохи схожі чи може квити,
Доторкалась б до тебе словами й мовчки.
Розказала б будову мого кохання,
Мого болю і смутку, всю чарку душі.
Якби знав ти, що свічка горить остання,
Ти б нарешті послухав щось в цій метушні?
Небо все в акварелі, рядки хвилясті,
Моє слово - не відчай, не страх і не смерть,
Але ти не тримаєш його в зап'ясті,
Кажеш: «Потім, все потім», - і знову йдеш геть.
Я, мабуть, говорила б з тобою довго,
В пізньоранішній час, бо ж та ніч швидка,
Та я чимось розгнівала мнимого бога,
І тепер ти не чуєш, а я ж - німа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671701
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2016
автор: Невідомська Вікторія