Вона пахла оксамитом,
А скрізь лежав густий туман,
Здавалося, що ми в Парижі,
Де я ніколи не бував.
Вона сиділа біля мене,
А я сидів десь вдалині
Й вода, що крапала із неба
Стікала в мене по чолі.
Вона дивилася на хмари,
А я дивився їй в лице.
Обоє ми, лише примари,
Ми зараз, ніби не живем.
А потім вітер підійнявся,
Їй стало холодно, а я
Чим швидше з місця підірвався
І одягнув на неї піджака.
Вона дивилася на мене,
А я дивився їй в лице.
Обоє ми, взлітаємо до неба,
Ми зараз, ніби не живем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2016
автор: Ілля Лютиков